Після повернення з фронту миколаївці стикаються з непростими викликами — від пошуку роботи та житла до відновлення психологічної рівноваги.

Не всім вдається швидко адаптуватися до мирного життя.

У Миколаєві намагаються допомогти ветеранам подолати ці труднощі — через підтримку, навчання та соціальні програми. Про те, з якими проблемами стикаються військові після повернення і як місто допомагає їм адаптуватися читайте далі.

Після поранення — без роботи: історія військового

Почати варто з історії військовослужбовця Ігоря Полякова — вона чітко показує, з якими труднощами стикаються захисники після повернення з фронту. Ігор понад два роки служив на Херсонському напрямку. Під час служби він отримав численні ушкодження від вибуху та уламків.

Після поранення чоловік повернувся до Миколаєва, щоб пройти реабілітацію та адаптуватися до мирного життя. Але, як розповів він редакції «МикВісті», попри зусилля, знайти роботу, яка дозволила б забезпечувати сім’ю, йому досі не вдалося.

— Я провоював два з половиною роки, захищав державу. А зараз не можу працевлаштуватися — нікому не потрібен. Незабаром у нас із дружиною народиться дитина, але я не маю змоги забезпечити родину. Після поранення отримав інвалідність, зараз проходжу повторну комісію, і не факт, що групу продовжать. На роботу не беруть, бо я колишній військовий. У військкоматі кажуть, що знятий з обліку. У приватних компаніях теж відмовляють — бояться наймати колишніх військових, — розповідає Ігор Поляков.

За його словами, ветерани стикаються з дискримінацією на ринку праці: «Хлопці, які повертаються з війни, часто стають нікому не потрібні. Чую одне й те саме: «Ви контужені, ми не хочемо з вами мати справи. Це принизливо», — говорить Ігор Поляков.

Після поранення, розповідає Ігор, він отримав одноразову виплату у розмірі 750 тисяч гривень. Згодом йому встановили третю групу інвалідності, і відтоді він отримував пенсію. Однак, за його словами, цих коштів не вистачає на повноцінне життя. Зараз, коли сім’я очікує на поповнення, чоловік зізнається — фактично залишився без засобів для існування.

— Мені пропонують охороняти парковку за чотири тисячі гривень. Це ж не гроші, коли в тебе на руках новонароджене немовля. Дитячі виплати — 860 гривень, а пачка підгузків коштує дорожче, — говорить Ігор Поляков.

Військовий каже, що після повернення найважчим випробуванням стала саме фінансова нестабільність. У Миколаївському обласному центрі зайнятості йому пропонували лише низькооплачувані вакансії, які не дають можливості утримувати родину. Також, за його словами, приватні компанії відмовляли йому у працевлаштуванні. Зараз він планує звернутися до Міського центру підтримки ветеранів, щоб отримати підтримку та допомогу з пошуком роботи.

Проблема системна: ветерани потребують підтримки

Понад половина ветеранів та ветеранок, які повернулися до цивільного життя, зіштовхуються з труднощами у пошуку роботи. Це попри їхній унікальний досвід, лідерські якості та навички, здобуті на службі. Такі результати дослідження, проведеного Міністерством ветеранів, Українським ветеранським фондом та одним із ресурсів з пошуку роботи. Висновки говорять, що основна проблема — недооцінка ветеранів та недостатня підтримка з боку держави і бізнесу.

Найпоширеніші бар’єри при працевлаштуванні:

-низька зарплата, яка не відповідає потребам — 37,3%;
-проблеми зі здоров’ям — 36,3%;
-складний психологічний стан — 25,5%;
-дискримінація — 23,3%.

Ці ж причини змушують багатьох ветеранів залишати перше місце роботи після повернення зі служби.

Також за результатами опитування, ветерани та ветеранки найбільше потребують перекваліфікації — 50%, резервування робочих місць — 49,7%, зарахування військового досвіду як трудового стажу — 47,2%, а також психологічної підтримки та допомоги з працевлаштуванням.

Ці дані — результат опитування понад 300 ветеранів, роботодавців та військових, які вже проходили адаптацію. Дослідження проводили з березня до травня 2025 року.

Міністерка у справах ветеранів Наталія Калмикова наголошує, що ветеранів часто недооцінюють як кандидатів на цивільні посади.

«Вони мають сильні «м’які» навички — лідерство, витримку, роботу в команді — та «тверді»: управління ресурсами, людьми, логістикою, ухвалення рішень у стресових ситуаціях. До того ж багато хто має освіту і досвід роботи до служби. Тому проблема не в компетенціях, а в тому, що їх не вміють розпізнати та застосувати», — вважає Наталія Калмикова

Пошук роботи після служби дійсно стає викликом для військовослужбовців, які повертаються до цивільного життя. Про це під час робочої зустрічі у Миколаївському міському центрі підтримки ветеранів війни розповів голова миколаївської громадської організації «Ветеран плюс» Микола Лінчайковський.

Він зазначає, що сам лише десять місяців тому повернувся до цивільного життя й особисто зіткнувся зі складнощами у пошуку роботи.

— Коли ми почали розбиратися з тим, що у нас відбувається на ринку праці — це просто жахіття. Коли я подивився, що є такі фірми, які платять 8 тисяч гривень, 15 тисяч гривень, 20 тисяч гривень — це просто жах. Коли ти був на війні, коли ти отримував нормальні гроші, звісно ти отримував за те, що ти ризикував. Але отримував не менше 50 тисяч. І потім прийти на роботу, де ти отримуєш 8, 10 тисяч гривень, то це просто ганьба. Тому головний меседж — нам треба об’єднуватись і ми маємо впливати на якісь державні органи, щоб вони щось вигадували, думали , щоб зменшувати податки, збільшувати зарплатню, — говорить голова громадської організації.

За його словами, наразі «Ветерани плюс» співпрацює з Федерацією роботодавців України, фінансовими установами та міжнародними партнерами, зокрема данськими фондами.

— У нас є великі проєкти щодо працевлаштування. Ми тільки починаємо. Ми працюємо з фінансовими установами, банками, працюємо з людьми, які надають гранти. Крім того, що ми можемо допомагати в працевлаштуванні, ми ще можемо допомагати людям, які хочуть отримувати гранти. Дуже багато грантів для військових, для членів їхніх родин, — говорить Микола Лінчайковський.

Він додає, що в Миколаєві планують відкрити офіс організації, де ветерани зможуть отримати консультації та допомогу. Наразі вирішується питання пошуку та облаштування приміщення.

— До нас приїжджали друзі із Данії. І їхній візит не пройшов просто так. Ми зустрічалися з керівництвом нашого міста. І в нас уже будуть конкретні дії щодо відкриття офісу. Ми зараз підшукуємо собі офіс, щоб ми могли приймати хлопців, щоб люди могли приходити до нас і звертатися, якщо вони хочуть відкрити свою справу, — додає Микола Лінчайковський.

Як підтримують ветеранів та ветеранок у Миколаєві?

У Миколаєві інтеграцією ветеранів та ветеранок у цивільне життя займається Міський центр підтримки ветеранів війни. Він працює з 1 грудня 2018 року. Центр очолює Віктор Мойсеєв, який у 2022 році тимчасово передав керівництво своїй заступниці, коли повернувся до лав Збройних сил.

Віктор Мойсеєв розповів, що нині в центрі працюють дев’ять фахівців із супроводу ветеранів. До структури установи входять відділення психологічної та фізичної адаптації, юридичний і соціальний відділи, а також команда, яка допомагає ветеранам на всіх етапах реінтеграції.

— Робота йде реальна та системна. Приходять ті, кому потрібно. Нам міська рада виділяє певну кількість фінансового ресурсу для існування. Щоб розширити роботу, ми співпрацюємо з партнерами — зараз це Швейцарія та Британія. Також нам подарували брендований автомобіль. Наші юристи та психологи їздять по селах, по деокупованих громадах. Вони допомагають юридично, адже в громадах послуги доходять складніше, — розповідає Віктор Мойсеєв.

За підтримки донорів центр отримує пальне для виїзних консультацій, і щовихідних фахівці відвідують громади області, щоб надавати юридичну, соціальну та психологічну допомогу військовим і членам їхніх родин.

У Миколаєві також працюють чотири філії центру, де надають базові консультації та допомогу. Якщо ж потрібна ширша підтримка — ветеранів скеровують безпосередньо до головного офісу.

Віктор Мойсеєв зазначив, що за 2025 рік послуги у Центрі отримали 1700 військових та членів їхніх родин.

«Робота є, потрібно лише бажання»

Директор Миколаївського міського центру підтримки ветеранів війни Віктор Мойсеєв вважає, що повернення до мирного життя після фронту — непростий шлях, який вимагає не лише фізичної та психологічної реабілітації, а й соціальної адаптації. Однак, за його словами, робочих місць у місті вистачає — головне, мати бажання працювати та розвиватися.

— Варіантів працевлаштування багато. Зараз не буває таких професій за 4 тисячі. Хлопці, які повертаються, ми розмовляємо — що хочеш робити? Є водійські права — давай дамо тобі роботу. У нас у Миколаєві є комунальні установи, де безліч вакансій, — говорить він

Віктор Мойсеєв, який сам є військовим, переконаний: ситуація на ринку праці сьогодні зовсім не критична. Багато вакансій відкрито у комунальних структурах, приватному секторі, сфері логістики та будівництва. Проблема, за його словами, часто полягає не у відсутності роботи, а у браку кваліфікації чи мотивації у самих претендентів.

— По працевлаштуванні немає проблем — величезний ринок роботи. Ветерану не складно знайти роботу. Можна безкоштовно навчитися, якщо, наприклад, ти хочеш бути зварювальником і отримувати більше коштів, але не вмієш. Кожен захисник має можливість і право навчатись. Є можливість безкоштовна — держава навчає. Якщо хочеш бути водієм, можна безкоштовно вивчитись та отримати права. Без ніг хлопці навчаються — потрібно лише бажання. Я сам ветеран, я розумію, що в цю гру грають двоє, і я також маю робити якісь кроки. Жодна людина, яка до мене звернулася, так просто не пішла. Але щоб взяти на роботу, потрібна професія і є вимоги для цього. А просто «я ветеран війни, ви мені всі винні» — ні, — зазначає Віктор Мойсеєв.

Директор Миколаївського міського центру підтримки ветеранів війни говорить, що наразі є труднощі у системі підтримки військових на етапі між пораненням і офіційним звільненням зі служби.

— Зараз проблема, яка є на рівні держави — це допомога військовослужбовцям, які після поранення повертаються, але ще числяться в частині. У цей період до звільнення їм платять по 700 гривень — це проблема. Багато грошей витрачається на лікування, але їх недостатньо, — каже директор центру.

Попри це, він переконаний: можливостей для самореалізації ветеранів — чимало.

— Якщо ти хочеш нормально заробляти — потрібно працювати. Неможливо за те, що ти учасник бойових дій, отримувати просто кошти. Такого не існує. Кожна професія має свої ліміти, — додає він.

Повернення ветеранів до мирного життя – це спільна відповідальність держави, бізнесу та суспільства

Повернення ветеранів і ветеранок до мирного життя — це не лише особистий виклик кожного військового, а й спільна відповідальність держави, бізнесу та суспільства. Щоб інтеграція пройшла успішно, потрібна злагоджена співпраця всіх сторін.

Обов’язок держави — створити умови для перекваліфікації, працевлаштування, психологічної підтримки, доступу до освіти й грантів. Допомога має бути простою, швидкою та без зайвої бюрократії. Своєю чергою бізнес повинен бачити у ветеранах не проблему, а ресурс: відкривати вакансії, пропонувати навчання та адаптаційні програми.

А ось суспільство має ставитися до ветеранів не зі співчуттям, а з повагою. Їм потрібна не жалість, а підтримка, довіра та можливість реалізувати себе. Тільки разом — держава, бізнес і люди — можуть забезпечити військовим гідне повернення та нове життя після служби.

Матеріал підготували Альона Коханчук, Даріна Мельничук

Читайте только лучшее: подпишитесь на Telegram-канал "Барометр".