Барометр Вартові світла: пронизлива історія працівниці ПАЕС Лариси Тригуб

Вартові світла: пронизлива історія працівниці ПАЕС Лариси Тригуб

Просмотров: 795
19 Вересня 2023, 16:35

Уже понад рік Збройні Сили України безупинно та героїчно нищать ворога, боронять рідну землю від російських загарбників, звільняють тимчасово окуповані території та закріплюються на досягнутих рубежах. Щохвилини вони ризикують власним життям, щоб Україна залишалася вільною і незалежною. Щодня сотні тисяч українців допомагають їм наближати Перемогу, забезпечуючи всім необхідним на фронті. А є ті, чиї молитви невидимою силою вкривають і захищають Україну, кожного воїна, кожну дитину, – це мільйони українських матерів.

На жаль, війна принесла кожній мамі загострене почуття страху за свою дитину… Для них це велике випробування – відправляти своїх сина чи доньку на війну. Їм важко передати словами, як сильно стискається серце від кожного звуку в телефоні, коли на тому кінці не відповідають. Як завмирає це серце, коли дитина в небезпеці…

Сьогодні ми розповімо історію мами, сини якої не з чуток знають, що таке війна, і є справжніми Вартовими світла. Жінка вже навчилася давати раду своїм емоціям і тамувати біль, але із материнського серця він поки нікуди не зникає…

Лариса Тригуб майже 30 років працює на Південноукраїнській атомній електростанції. Має родину та улюблену справу. Двоє синів, 34-річний Володимир та 32-річний Сергій, також працюють на електростанції. Початок повномасштабного вторгнення застав їх зненацька, але не злякав, бо хлопці вже мали військовий досвід.

Мама Лариса ділиться: «Коли сини пішли воювати в зону проведення АТО/ООС (Сергій – у 2017 році, а Володя – у 2018), я вирішила чимось зайнятися, щоб не з’їхати з глузду. Оскільки маю освіту ветеринара, то присвятила вільний час порятунку безпритульних тварин. Хлопці провели на сході по три роки, окрім бойових травм, мають ще й відзнаки, нагороди та звання «ветеран війни». Звісно, що після повномасштабного вторгнення сини відразу пішли до військкомату».

Проте добровольцям там відмовили через «атомну бронь» (згідно з постановою Кабміну бронюванню підлягає переважна більшість працівників підприємств, «критично важливих для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період» – Ред.) і відправили на роботу, мовляв, коли буде потрібно – їх покличуть воювати. Та на цьому енергоатомівці не зупинилися і продовжували шукати можливість потрапити на фронт. Згодом дізналися, що «атомну бронь» можна зняти, отримавши дозвіл від керівництва.

«Мій Сергій буквально ходив за начальником три місяці, поки той не здався і не підписав документи. Звісно, я про це нічого не знала, – розповідає нам Лариса. – Коли син отримав дозвіл, він дуже зрадів і відразу прийшов до мене поділитися успіхом. З порогу радісно крикнув: «Мамко, я йду». А у мене почалася істерика, я не знала, куди себе подіти. Адже добре розуміла, що ситуація набагато гірша, ніж була в зоні АТО, що зараз набагато страшніше! Але нічого не могла зробити… Я відчувала гордість за сина і водночас великий страх. Було дуже боляче і образливо за себе, за дітей. У голові крутилося одне: невже я народила дітей для війни?»

Спочатку Сергія відправили на навчання. Оскільки він мав за плечима рік служби в армії та три на сході України, його відразу готували командиром підрозділу. Після цього захисник потрапив у 77-му окрему аеромобільну бригаду Десантно-штурмових військ Збройних Сил України. Підрозділ відправили воювати під Бахмут. 31 серпня минув рік із дня їхньої дислокації на цьому напрямку. За цей час захисник мав декілька поранень різного ступеня важкості, контузію і тривалу реабілітацію. Нині він знову в строю і воює під Бахмутом.

Мама героя пригадує той період із жахом: «Сергія було важко поранено 25 лютого перед днем народження, який у нього 27 лютого. Тоді він отримав контузію, але його врятували побратими, просто вчасно винесли з поля бою. Сину пробили бронежилет, через що у тіло потрапили три осколки. Та попри все це він дуже переймався, що недостатньо добре воював, і казав мені: «Мамко, повір, я бився до останнього, незважаючи ні на що».

Після операції мав місяць реабілітації вдома. Старався призвичаїтися до мирного життя, але постійно був на зв’язку з хлопцями. Підтримував їх морально і фінансово. Мої сини всі свої кошти витрачають на війну. Після реабілітації Сергій знову повернувся на фронт. А у червні вчергове потрапив під обстріл. Мені сказав, що цього разу відбувся малими подряпинами».

Спілкуватися із сином Ларисі вдається нечасто, проте як тільки у захисника з’являється можливість, він відразу дзвонить мамі. Завжди усміхнений, підкреслює Лариса, завжди на позитиві: «Але деталі розповідає лише тоді, коли все проходить добре, коли всі залишаються живими. Каже: «Мамко, ми всі живі», посміхається і питає, як ми. А я у відповідь кажу, що передала домашні пиріжки і той, хто з’їсть хоча б одного, – обов’язково залишиться живим. І хлопці їдять! На щастя, всі з підрозділу Сергія живі, хоча є такі, що залишилися без кінцівок… Але живі! Всіх запросила до нас у гості і пообіцяла наварити вареників з капустою. Я була б на сьомому небі від щастя, якби всі українські воїни повернулися додому! Всі!»

Але радіти Ларисі поки не зовсім вдається, бо скоро і старший син піде на фронт, з дня на день його мають призвати. Жінка зізнається, що у цій ситуації їй нічого не залишається, окрім як триматися і дочекатися синів з війни.

Упоратися із жорстокими реаліями сьогодення мамі двох синів, які вирішили взяти зброю до рук, щоб захищати рідну країну, допомагають тварини, якими вона продовжує опікуватися, та чоловік, який знаходиться поруч. Розповідає:

«Якось до мене звернувся співробітник електростанції з проханням прилаштувати котика, а виходить, що прилаштувався сам (посміхається – Ред.). Він дуже хороша людина, підтримує мене і моїх дітей. Якщо сину щось потрібно на «нулі», він завжди допомагає. Завдяки йому я зараз виживаю. Ми разом піклуємося про безпритульних тварин, робимо операції, лікуємо та стерилізуємо їх за власний кошт. Багато хто думає, що я на цьому заробляю, бо є головою благодійної організації «Котячий дім» і причетна до створення спільноти «Дай лапу», але все далеко не так. Усі гроші, які я заробляю на станції, йдуть на війну і на тварин.

До речі, любов до чотирилапих є й у моїх дітей. Декількох кошенят вони врятували і привезли додому із зони АТО. Зараз Сергій рятує тварин під Бахмутом. А ще син просить мене посміхатися та завжди мати гарний вигляд. Я слухаюся і наряджаюся, роблю макіяж.

Мені Бог послав дуже хороших синів, якими я безмежно пишаюся! Хоч вони у мене і дорослі, все одно завжди за них переживаю і підтримую. Бо вони – частина одного цілого! Вони – моя сила!»

Швидкий кредит на картку з поганою кредитною історією, без довідок, без дзвінків і без фото.

Читайте только лучшее: подпишитесь на Telegram-канал "Барометр".

© 2013-2022 інформаційний сайт "Барометр"
E-mail: [email protected]
Продукція сайту Барометр є його власністю. Публікація та використання матеріалів дозволено лише за наявності активного гіперпосилання на джерело.

Редакція сайту може не розділяти думку автора та не несе відповідальності за авторські матеріали.

© 2013-2022 сайт "Барометр".
E-mail: [email protected]