У Миколаєві правосуддя замінили круговою порукою
На тлі скандалу з епідемією інвалідності, яка вразила прокурорську систему, в тіні залишився ще один аспект, який підриває та дискредитує правову систему України.
Йдеться про суддів та судочинство. І якщо на перший погляд все виглядає чудово, то ті, хто безпосередньо стикаються з цією системою на практиці, на власні очі переконуються наскільки вона прогнила і заангажована. Війна – потужний іспит на патріотичність та суспільну користь. Ми запитали себе: як його здає одна з найбільш закритих і контроверсійних каст української держави – судді. Результати можуть шокувати будь-якого українця, який тверезо мислить.
Підтвердженням того, що існуюча в нинішньому вигляді суддівська система і її кадри зжили себе, служать факти і цифри, які є у відкритому доступі.
За інформацією отриманої з Державної судової адміністрації, загальна кількість суддів у Криму на момент окупації становила 492 особи. 312 з них перейшли на бік ворога і служать в окупаційних судах росії на території Криму.
Не краща картина і на окупованому Донбасі. Зі 133 “суддів днр”, яких вдалося ідентифікувати в судах загальної юрисдикції, 104 виявилися зрадниками України.
За інформацією ДСА на момент початку повномасштабної агресії рф в Україні було 5238 суддів. З цього числа 75 осіб пішли захищати Батьківщину зі зброєю в руках – в ЗСУ 48 осіб та ще 37 у ТрО.
За дослідженнями соціологів, перед війною не довіряли судам 40,6 % українців. Сьогодні, завдяки неправомірним рішенням судів, безкарністю суддів, які вбили справедливість і права суспільства, недовіру до суддів висловили 93% громадян України.
А за опитуваннями, проведеними в Миколаєві, ця цифра ще вища і становить 98%.
І дивуватися з цього не доводиться. Зупинимося лише на кількох фактах поведінки окремих миколаївських суддів, що сталися у жовтні цього року.
Три тижні тому всю Україну облетіла ганебна новина про миколаївського суддю Романа Цуркана. Тоді він “прославився” тим, що відмовився вшанувати пам’ять героїв загиблих за Свободу та Незалежність України.
Суддя і секретар Заводського райсуду відмовилися вшанувати пам’ять загиблих воїнів
За рік до цього він уже “засвітився” тим, що у складі колегії суддів Заводського суду Миколаєва спробував сховати за зачиненими дверима зрадників України.
Джерела, близькі до правоохоронних органів, повідомили, що саме увага громадськості спричинила те, що засідання у справі зрадників зробили закритими. Вже тоді мешканці Первомайської ОТГ висловили припущення, що це було зроблено з метою приховати “договорняк”.
Чому у Миколаєві суд над зрадниками проводять у закритому режимі?
І вже не дивно, що коли справа перейшла до Миколаївського апеляційного суду, “тягнути мазу” стали його колеги з апеляції.
Перше засідання призначене на 15 жовтня не відбулося, тому документи із Заводського суду до апеляційного, за тиждень не змогли подолати відстань в 1,5 кілометра.
Заводський суд Миколаєва саботує розгляд скарги на ухвалу свого одіозного судді
А засідання, яке пройшло 23 жовтня, стало яскравим прикладом неофіційного суддівського гасла “Як відмазати”. Суддівська колегія у складі Оксани Куценко, Тетяни Кушнірової та Олени Фаріонової яскраво продемонстрували, що таке суддівська упередженість. Справа по суті практично не була розглянута. Але головне не в цьому. Головуюча на засіданні о.куценко, з нехтування пам’яті загиблих героїв змогла перевершити свого спільника із Заводського суду р. цуркана. Вона не дозволила присутнім встати та вшанувати пам’ять загиблих героїв, які мають безпосереднє відношення до
цій справи, назвавши це демонстрацією. Не дивно, що залишали залу судді під гасло “Ганьба”.
До речі і наступного дня 24 жовтня, ця ж бригада суддів зуміла “відзначитись” тим, що не задовольнила апеляцію Миколаївської окружної прокуратури, залишивши на волі голову Куцурубської громади, яка вихваляла кремлівський режим. Ось таке виборче правосуддя процвітає в Миколаєві.
І це відповідь на два важливі питання – чому народ України не довіряє суддям та чому серед суддів так багато зрадників.
А щоб судді, що прогнили до мозку кісток, не звинуватили нас у упередженості та статті на замовлення наведемо діаметрально протилежний приклад.
Це суддя Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, кандидат юридичних наук, а зараз сержант Андрій Калараш. Йому 52 роки. Його обурює не недолік у забезпеченні спорядженням або боєкомплектом від держави а закиди від цивільних суддів-колег, на кшталт « досить відсиджуватися в армії». Він каже: “Я повернуся до роботи тільки після нашої перемоги”
Суддя впевнений, що після перемоги суспільство зміниться і не прийматиме стару судову систему. Судова влада має стати більш професійною та чесною.
А оцінку антидержавної діяльності миколаївських суддів дасть Вища рада правосуддя та Громадська Рада Доброчесності.
Читайте только лучшее: подпишитесь на Telegram-канал "Барометр".